укрПолювання на "павичеве око". Лабрадорити України: історія, родовища, производство бордюров
Серед великої різноманітності природного облицювального і декоративного каменю, який добувається в Україні, з його неповторністю, безліччю тонів, кольорів і відтінків: граніту, вапняку, мармуру, пісковику, травертину, базальту і багатьох інших, лабрадорит по праву є найкоштовнішим. Чому саме лабрадорит? Попит на нього існує вже багато століть, перш за все як на будівельний і декоративний матеріал, який стає справжньою прикрасою при обробці і облицьовуванні. Він добре відомий архітекторам і будівельникам по всьому світу. Декоративність лабрадориту насамперед залежить від розмірів, кількості, розташування і переливів так званих „очок”.
Завдяки своїй унікальній властивості – ірізациі, тобто здатності утворювати різноколірні (зелені, червоні, жовті, фіолетові, блакитні, золотисті) веселкові відблиски на поверхні каменю, що відразу виділяє його від інших облицювальних видів природного каменю, він цінувався ще з сивої давнини. Кольорова гамма його вельми різноманітна : від темно-блакитного, майже чорного, до молочно-білого і вогняно–червоного.
Лабрадорит відмінно полірується, шліфується, а також приймає фактуру лощіння. Довгий час вважалося, що лабрадорит не піддається термообробці, але не так давно вітчизняні умільці пристосувалися додавати йому і таку фактуру, яку активно почали упроваджувати. Цей камінь украй рідко зустрічається в світі. Його родовища є на Скандинавському півострові, в Індії, Південній та Північній Америці, Південній Африці на острові Мадагаскар, але значна, якщо не сказати більша частина родовищ, промислових запасів і найбільш коштовних видів цього дивовижного каменю сконцентрована в Україні, а саме в Житомирській області.
Хоча лабрадорит було „відкрито” відносно недавно, в другій половині XVIII століття англійськими місіонерами на півострові Лабрадор в Північній Америці (Канада), він був добре відомий і широко застосовувався ще задовго до того. Його використовували загадкові „люди червоної охри” на початку II тисячоліття до н.е., які населяли сучасний штат Мен (США), а Давньоримський учений Пліній Старший детально описав його в своїх працях. бордюр тротуарный, дорожный бордюр, бордюр садовый
В Україні цей камінь був добре відомий ще за часів Київської Русі під назвами „Павичеве око” або „Око Жар-Птиці” і „Диво-камінь” . У IX – XII ст. його почали застосовувати при будівництві, облицюванні і обробці храмів. Його використовували в мозаїці вівтаря Десятинної церкви (X століття), з нього була виготовлена гробниця Київського князя Мстислава Володимировича (сина Володимира Мономаха, XII ст.).
Впродовж подальших семи століть диво - камінь перебував у забутті. І лише в XIX столітті починається нове сходження українського лабрадориту до всесвітньої слави і визнання. Найбагатші родовища лабрадориту були відкриті в першій половині XIX століття в Київській, Волинській та Херсонській губерніях доктором Ширмором (1835 рік). З часом цей камінь активно починають застосовувати в облицюванні, убранстві і при зведенні монументальних споруд: храмів, колон, пам'ятників, п'єдесталів не лише тодішній Російській імперії. У великих кількостях лабрадорит експортувався в Австро-Угорщину, Францію, Італію та інші країни.
Так, з лабрадориту Каменобрідського родовища (Fantasy Azure) було виготовлено десять колон палацу Сан - Донато (Італія), колони Володимирського собору в Києві (1886 рік) Преображенського кафедрального собору в Житомирі (1874 рік). Ним були облицьовані і прикрашені пілони храму Вознесіння та Ісаакіївського собору в Санкт - Петербурзі, храму Христа Спасителя в Москві.
За часів Радянської влади і бурхливого розвитку пропаганди монументалізму починається справжній зліт українського лабрадориту. Так в 1927 році на Всесвітній виставці будівельних і декоративних виробів в Нью–Йорці лабрадорит Турчинського родовища (Новий Бобрик, яке на даний момент повністю відпрацьовано і згадується лише в літературі) отримав вищу винагороду - золоту медаль, як декоративний матеріал вищої якості за свої ніжно - блакитні відтінки і волошкові переливи.
З лабрадориту Головінського родовища (Volga Blue) виготовлено головний блок над центральним входом у мавзолей В.І. Леніна. Його використовували при обробці і облицюванні станцій метро в Тбілісі, Баку, Москві, Санкт - Петербурзі, меморіальному комплексі „Хатинь” у Білорусі, будівлі Верховної Ради в Києві, пам'ятника Юрієві Долгорукому в Москві, безлічі п'єдесталів, постаментів та інших споруд по всій території колишнього СРСР.
На сьогоднішній день український лабрадорит експортується до Франції, США, Італії, Японії, Португалії, Польщі та багатьох інших країн світу, де прикрашають міста і вулиці.
Видобуток лабрадориту – справа досить складна, тому проблеми можуть виникнути на будь-якому етапі технологічного процесу. Проекти і, відповідно, технологічні схеми видобутку практично всіх родовищ лабрадориту були здійснені ще за часів СРСР. Як тоді, так і тепер, універсальної схеми видобутку лабрадориту не існує. Як мовиться в старому гірницькому прислів'ї : “Яка геологія, така і технологія”. Виходячи з цих умов, відповідно підбиралося і устаткування. Перевага надавалася широкому використанню вибухових робіт і ручній праці. Видобуток проводився практично вручну : для буріння шпурів широко вокористовувалися ручні перфоратори типу ПР - 22 і ручні клини для пасирування блоків. Для створення додаткових площин оголення (нарізання щілин) використовувалися верстати суцільного буріння типу СБУ - 100 Г (П), НКР - 100, СБМК -5 (з 105 мм) та ін. Використання невибухової руйнівної суміші (НРС) та гідроклинів було досить обмеженим.
Ситуація почала кардинально мінятися лише в середині 90 - х років завдяки великому вибору високопродуктивної кар'єрної техніки і використанню нових технологій. Для буріння шпурів перевага надавалась гідравлічним буровим установкам фінсько-шведській компанії “Sandvik - Tamrock” (Commando – 100, 110, 120; Trimmer – 100, 200, 240) та пневматичним установкам стрічкового буріння італійських фірм “Marini Quarries Group” “Benetti macchine” і “Pellegrini” (останні входять до консорціуму “Associazione Italiana Marmomacchine”). Свою нішу зайняли і турецькі пневматичні установки стрічкового буріння “Tiger” компанії Setmakina. Для створення додаткової площини оголення масиву почали застосовувати продуктивніші (порівняно з аналогічними вітчизняними верстатами типу СБУ - 100) верстати суцільного оббурювання Slot Liner SL – 550 фінсько - шведської компанії “Sandvik -Tamrock”, яка добре зарекомендували себе, з долотами (76 мм), армованими діамантовими вставками, та упроваджувати нарізання щілин і проходку траншей за допомогою установок алмазно-канатного пиляння (АКП).
Використання гідроклинів, а тим більше гідророкспліттерів (елементи конструкції Лєбєдєва, про які навіть ніхто і не чув, хоча вони ефективніші, – прим. авт.), на кар'єрах по видобутку лабрадориту не прижилося, унаслідок їх безграмотного використання.
Однією з головних проблем залишається використання в неповному обсязі, а часто–густо і повне ігнорування природних підказок – системами природних тріщин: поздовжніх – S, поперечних – Q, діагональних – D і первинно–пластових L, раціональне використання яких значно зменшує втрати при видобутку і підвищує якість і відсоток виходу блоків впевних категорій і відповідно - продуктивність підприємства.
На превеликий жаль, мало хто знає і використовує закономірність ірізації, завдяки якій можна видобувати блоки з необхідним її рівнем (що дуже важливо для лабрадориту, оскільки від цього залежить його декоративність), визначати положення площини розколювання і розпилювання каменю, у яких найбільш чітко виявляється ця його особлива декоративна властивість.
© Дмитро Власюк
© журнал «Камінь», 2006